Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...
Эй, братаны и сестры наркоманы! Готовьтесь послушать историю нашумевшую в опустошенном мире запредельного транса, которая снова и снова вибрирует в моей пластинке, да не просто пластинке, а в моей раскаленной крови. Знаете, что такое закладки в нашем дурманном сленге? Ну, это наши любимые наркотики, их мы закладываем под язык, в нос или в темное ущелье нашего плотного организма. Конечно, я не собираюсь призывать вас к этому безумству, но искренне призываю рассмотреть мою историю с настороженным любопытством.
Однажды, когда серые тени затянули город, а солнце уже давно скрылось за горизонтом, я решила стимульнуться на альфа пвп. Это не просто наркотик, это как священное эльдорадо, где каждый забывает свои муки и препятствия, проникая в иные измерения счастья и радости.
Я начала шпигать альфу в тени заброшенной библиотеки, где словно на измене висели занавесы из пыли. Мягкий свет закладок обещал открыть мне дверь в мир непревзойденной блажи, где каждая клеточка моего тела стала скрипкой меланхолии и экстаза одновременно.
Сколько же я просидела там, не знаю, но каждый миг был обусловлен невероятными впечатлениями. Мои зрачки стали широко открытыми, словно два пучка сочного адреналина готовых потоком ворваться в мир красок и звуков.
Типы, которых я встретила в библиотеке, были как я: подвешенные на наркотики и невероятно зажигательные. Они делились своими историями, подсказывали, где можно достать настоящую альфу без паль. Ведь в нашем мире полно подделок, которые приносят не больше, чем обжигающую пустоту и головную боль.
Мы обращались друг к другу "химик" или "толкач", словно настоящие братья по дурману. Наши тела покрылись татуировками-отметинами нашей общей боли и жажды наслаждения. Мы были погружены в океан наших собственных страстей, и только закладки позволяли провести границы между эмоциями и реальностью.
| Преимущества нашего наркомании: |
Недостатки нашего наркомании: |
| Экстатические переживания |
Физическое и душевное истощение |
| Объединение в сообществе |
Возвышение постепенно переходит в падение |
| Фантастические визуализации |
Постепенная потеря контроля |
Сколько бы я ни была наркоманкой, но мои чувства и эмоции настоящие, и они не могут быть отрицаны в мире, где все меркнет в серой рутине и безразличии.
Однако, каждая сказка имеет свой черный конец. Через какое-то время я поняла, что альфа пвп стала моей рабыней, которая диктовала свои правила. Моя зависимость стала манипулировать моим существованием, превращая меня в аморальную тварь, готовую на все ради доли минуты эйфории.
Я пыталась вырваться из этой пучины, но все было бесполезно. Моя жизнь превратилась в бесконечную ночь беззакония и утраты себя.
Мой мозг превратился в хрупкую шишку, которую в любой момент можно было размозжить одним движением. Я видела, как мои друзья умерли от передозировок, словно скрипки, которые зазвучали последний раз.
Мечтаю снова стать человеком, свободным от этого проклятого шприца.
Так что, мои дорогие, даже если вам комфортно в мире закладок и стимуляции, помните, что наш путь неизбежно приведет к потере себя. Не позволяйте себе стать марионеткой в играх химиков и не дайте себе забыть, что настоящая радость и настоящая любовь существуют в мире, независимом от негативных последствий нашего выбора.